ЗНАЙ СВОЮ ІСТОРІЮ
з головним провайдером
країни Укртелеком
з головним провайдером
країни Укртелеком
У світі сучасних технологій та швидкісного інтернету, у нас є доступ до нескінченного об’єму інформації. Через інтернет ми дізнаємося останні новини, спілкуємося з близькими, працюємо і навіть «ходимо» на шопінг.
У світі сучасних технологій та швидкісного інтернету, у нас є доступ до нескінченного об’єму інформації. Через інтернет ми дізнаємося останні новини, спілкуємося з близькими, працюємо і навіть «ходимо» на шопінг.
8 творів на цигарковому папері, 115 сторінок, 1000 примірників та гравюра на початку - таким був перший “Кобзар”.
Перше видання розкупили за 2 тижні. На той час це вважалося бестселлером.
"Кобзар" Шевченка став надзвичайно популярним ще за життя митця. Багато дворян вивчали українську мову, щоб читати його поезію.
1847 року "Кобзар" було заборонено та вилучено з бібліотек, а поета відправлено у заслання.
Найменше у світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко створив український майстер Микола Сядристий.
Збірка переведена на більш ніж 100 мов.
Крушельницька завжди підкреслювала своє українське походження, і після концерту часто виконувала «на біс» українські народні пісні. То був своєрідний маніфест самоідентичності. Не зрадила вона цьому звичаю й у царському палаці. Якось родина Миколи ІІ звернулася до Крушельницької з проханням дати приватний концерт. Вона погодилася. Протягом вечора діва співала для царської родини та гостей арії з відомих опер різними мовами, а на завершення концерту заспівала кілька українських народних пісень.
Свій псевдонім Леся Українка запозичила у свого дядька, якого обожнювала, – Михайла Драгоманова. Він іноді підписувався як Українець.
Існує унікальний запис голосу Лесі Українки. Вона з чоловіком записували співи кобзарів на фонограф, і одного разу письменниця заспівала сама, щоб перевірити роботу валка.
Є легенда, що під одним з найстаріших дерев Луцька, ясенем біля замка Любарта, маленька Леся написала першого вірша.
Тут вона познайомилась з Іваном Франко, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською і лишались добрими друзями все її життя.
«Чорна рада» Пантелеймона Куліша — перший в українській літературі історичний роман.
У центрі розповідь про «Чорну раду», скликану для елекції гетьмана Війська Запорозького на Лівобережжі, що відбулася під Ніжином у 1663 році. В раді, крім козацької старшини, брали участь запорожці, селяни, міщани ("чернь"), тому її й названо Чорною радою.
Свій роман Куліш писав близько 14 років.
Роман «Чорна рада» існує в українській і російській версіях, однакових за сюжетом, але відмінних у багатьох деталях.
До початку квітня 1856 року Куліш перебував в обструкції: його твори мали проходити попередню експертизу жандармерії.
Передмова до роману, стаття «Об отношении...» ‒ знакова для української словесності. У ній письменник маніфестує право українців на власну літературу, та заявляє про неї як явище.
З назвою твору Куліш вагався. Наприклад, первісний варіант мав називатись: «Чорная рада, або Історія нещасливого 1663 року. Із старосвітських рукописів, із древніх козацьких архивів повиймав, зложив і написанію предав П. Куліш»
Левинський творив у стилі українського модерну, додаючи йому і так званого закопанського стилю, і елементів гуцульських архітектурних традицій. Був популяризатором «утилітарної» архітектури, де кожна будівля має бути ужитковою, а кожен архітектор — «будівельним техніком», який послуговується прецезійним розрахунком. Формулюючи головні критерії, яким має відповідати архітектурна споруда, Левинський підсумував їх так: «Фантазія і форма повинні йти в парі з розсудливістю і матеріалом; матеріал — в парі з конструкцією; функціональність — в парі з формою; кошти роботи — в парі з функціональністю».
Будинок страхового товариства «Дністер»;
Бурса Руського педагогічного інституту (тепер головний корпус Лісотехнічного університету);
Торгово-промислова палата (тепер прокуратура Львівської області);
Технологічний інститут (тепер Музична академія);
Український Академічний дім;
Будинок клініки Солецького (тепер прикордонний госпіталь).
Іван Левинський володів низкою будівельних фабрик, майстерень та складів, які утворювали своєрідну «імперію» – найбільшу будівельну фірму Галичини. Першою і найвідомішою стала «Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський» у Львові, яку він почав будувати у 1888 році.
На фабриці виробляли печі, вазони і вази, дахівку, цеглу, плитку, скульптури.
Фабрика стала одним із провідних підприємств Галичини: від 25 працівників на початку до 800 робітників через 20 років. Про неї добре знали у всій Європі.
В 1920 році ставить виставу-алегорію «Гайдамаки», що стане одним з найзначніших досягнень українського театру ХХ століття.
Заснував шість театрів, серед яких мистецьке об’єднання «Березіль» (1922).
Театр «Березіль» був новаторським— він цілковито суперечив соцреалізму, що повсюдно проповідувався у той час.
Лесь Курбас першим серед радянськиху театралівотримав театральну медаль Парижа (1925). Зняв кілька кінострічок на Одеській кіностудії: «Шведський сірник», «Вендета», «Пригоди Макдональда», «Арсенальці».
Виступав проти рутини старих театрів, прагнучи показати сучасну західноєвропейську драматургію. Також хотів ставити твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.
«Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе».
«Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»
«На світі той наймудріший, хто найдужче любить життя».
«Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».
«Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини».
«Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька для нормальної людини».
«Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому».
Незважаючи на те, що Степан Бандера не написав жодного твору у прямому значенні цього слова, він був автором багатьох політичних та ідеологічних праць, таких як «Національний заповіт», «Рішення IV З'їзду ОУН», «До проблеми українського національно-визвольного руху» та інших. На публікацію цих праць Степана Бандеру підштовхнуло усвідомлення загрози повторення історії та бажання розвіяти розповсюджені історичні міфи.
Одна з ідей, актуальних для характеристики сучасного світвого порядку, яку сформулював Бандера, звучить так: «Деякі люди втратили зрозуміння того, що насправді діється в світі. Вони не розуміють, що головними рушіями всіх міжнародніх взаємин є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття та забезпечення собі життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту за досягнення можливо великої політичної, економічної, і мілітарної безпеки та могутности».
Перед убивством Степана Бандери було 8 спроб його знищити різними способами, різними агентами. Доволі часто ці спроби обривалися завдяки діяльності служби безпеки ОУН за кордоном.
15 жовтня 1959 року о 13:05 в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße) у Мюнхені знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута.
Під його керівництвом ухвалено розгорнуту програму ОУН, по суті – програму національно-визвольного руху.
За участю Шухевича проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, що мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР.
Було створено підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.
поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя»
поема «Мойсей»
повість «Захар Беркут»
драма «Украдене щастя»
«Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою».
«Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян...»
«Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру».
«Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...»
«Мусимо йти, бо спинити походу не можна»
«Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу»
ЗАЛИШ заявку
Замовляй підключенняМИ ПЕРЕДЗВОНИМО
Передзвонимо в найближчий час. Продавець-консультант надасть відповіді на всі питанняОЧІКУЙ майстра
Майстер підключить роутер і налаштує інтернет без шкоди для ремонтуготово
Інтернет працює відразу після підключення1 Житловий будинок, в якому розташовано одинадцять чи більше ізольованих помешкань, призначених та придатних для постійного проживання фізичних осіб. Виключно для цілей формування цін на послуги та тарифікації, а також для застосування категорій тарифів чи тарифних планів, до будинків з високою концентрацією мешканців відносяться також і багатоповерхові будинки.
2 Житловий будинок, в якому розташовано десять чи менше ізольованих помешкань, призначених та придатних для постійного проживання фізичних осіб. Виключно для цілей формування цін на послуги та тарифікації, а також для застосування категорій тарифів чи тарифних планів, до будинків з низькою концентрацією мешканців відносяться також і будинки приватного сектора (індивідуальні житлові будинки) та малоповерхові будинки.
3 Вартість підключення Послуги на умовах акції доступно для фізичних осіб. У вартість враховано виконання інсталяційних робіт, налаштування обладнання на стороні абонента (одноразово) та до 250 метрів волоконно-оптичного кабелю, який необхідний для підключення. Підключення до Послуги відбувається лише за наявності технічної можливості. Швидкість передавання та приймання послуги «Оптичний Інтернет» (за технологіями FTTx) за обраним тарифним планом – максимальна до 204800 Кбіт/с, мінімальна від 102400 Кбіт/с. Середня швидкість передавання та приймання Інтернет – 153600 Кбіт/с. Швидкість залежить від технічної спроможності лінії та обраного абонентом тарифного плану
Термін проведення акції — з 01.01.2023 до 31.12.2023 (включно). Послуга надається АТ «Укртелеком», бул. Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601. Деталі — за номером 0 800 506 008 (безкоштовно в межах України з номерів українських операторів) та в центрах обслуговування абонентів.
8 творів на цигарковому папері, 115 сторінок, 1000 примірників та гравюра на початку - таким був перший “Кобзар”.
Перше видання розкупили за 2 тижні. На той час це вважалося бестселлером.
"Кобзар" Шевченка став надзвичайно популярним ще за життя митця. Багато дворян вивчали українську мову, щоб читати його поезію.
1847 року "Кобзар" було заборонено та вилучено з бібліотек, а поета відправлено у заслання.
Найменше у світі видання Кобзаря має розмір близько половини квадратного міліметра, що менше за макове зернятко створив український майстер Микола Сядристий.
Збірка переведена на більш ніж 100 мов.
Крушельницька завжди підкреслювала своє українське походження, і після концерту часто виконувала «на біс» українські народні пісні. То був своєрідний маніфест самоідентичності. Не зрадила вона цьому звичаю й у царському палаці. Якось родина Миколи ІІ звернулася до Крушельницької з проханням дати приватний концерт. Вона погодилася. Протягом вечора діва співала для царської родини та гостей арії з відомих опер різними мовами, а на завершення концерту заспівала кілька українських народних пісень.
Свій псевдонім Леся Українка запозичила у свого дядька, якого обожнювала, – Михайла Драгоманова. Він іноді підписувався як Українець.
Існує унікальний запис голосу Лесі Українки. Вона з чоловіком записували співи кобзарів на фонограф, і одного разу письменниця заспівала сама, щоб перевірити роботу валка.
Є легенда, що під одним з найстаріших дерев Луцька, ясенем біля замка Любарта, маленька Леся написала першого вірша.
Тут вона познайомилась з Іваном Франко, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською і лишались добрими друзями все її життя.
«Чорна рада» Пантелеймона Куліша — перший в українській літературі історичний роман.
У центрі розповідь про «Чорну раду», скликану для елекції гетьмана Війська Запорозького на Лівобережжі, що відбулася під Ніжином у 1663 році. В раді, крім козацької старшини, брали участь запорожці, селяни, міщани ("чернь"), тому її й названо Чорною радою.
Свій роман Куліш писав близько 14 років.
Роман «Чорна рада» існує в українській і російській версіях, однакових за сюжетом, але відмінних у багатьох деталях.
До початку квітня 1856 року Куліш перебував в обструкції: його твори мали проходити попередню експертизу жандармерії.
Передмова до роману, стаття «Об отношении...» ‒ знакова для української словесності. У ній письменник маніфестує право українців на власну літературу, та заявляє про неї як явище.
З назвою твору Куліш вагався. Наприклад, первісний варіант мав називатись: «Чорная рада, або Історія нещасливого 1663 року. Із старосвітських рукописів, із древніх козацьких архивів повиймав, зложив і написанію предав П. Куліш»
Левинський творив у стилі українського модерну, додаючи йому і так званого закопанського стилю, і елементів гуцульських архітектурних традицій. Був популяризатором «утилітарної» архітектури, де кожна будівля має бути ужитковою, а кожен архітектор — «будівельним техніком», який послуговується прецезійним розрахунком. Формулюючи головні критерії, яким має відповідати архітектурна споруда, Левинський підсумував їх так: «Фантазія і форма повинні йти в парі з розсудливістю і матеріалом; матеріал — в парі з конструкцією; функціональність — в парі з формою; кошти роботи — в парі з функціональністю».
Будинок страхового товариства «Дністер»;
Бурса Руського педагогічного інституту (тепер головний корпус Лісотехнічного університету);
Торгово-промислова палата (тепер прокуратура Львівської області);
Технологічний інститут (тепер Музична академія);
Український Академічний дім;
Будинок клініки Солецького (тепер прикордонний госпіталь).
Іван Левинський володів низкою будівельних фабрик, майстерень та складів, які утворювали своєрідну «імперію» – найбільшу будівельну фірму Галичини. Першою і найвідомішою стала «Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський» у Львові, яку він почав будувати у 1888 році.
На фабриці виробляли печі, вазони і вази, дахівку, цеглу, плитку, скульптури.
Фабрика стала одним із провідних підприємств Галичини: від 25 працівників на початку до 800 робітників через 20 років. Про неї добре знали у всій Європі.
В 1920 році ставить виставу-алегорію «Гайдамаки», що стане одним з найзначніших досягнень українського театру ХХ століття.
Заснував шість театрів, серед яких мистецьке об’єднання «Березіль» (1922).
Театр «Березіль» був новаторським— він цілковито суперечив соцреалізму, що повсюдно проповідувався у той час.
Лесь Курбас першим серед радянськиху театралівотримав театральну медаль Парижа (1925). Зняв кілька кінострічок на Одеській кіностудії: «Шведський сірник», «Вендета», «Пригоди Макдональда», «Арсенальці».
Виступав проти рутини старих театрів, прагнучи показати сучасну західноєвропейську драматургію. Також хотів ставити твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.
«Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе».
«Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»
«На світі той наймудріший, хто найдужче любить життя».
«Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину».
«Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини».
«Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька для нормальної людини».
«Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому».
Незважаючи на те, що Степан Бандера не написав жодного твору у прямому значенні цього слова, він був автором багатьох політичних та ідеологічних праць, таких як «Національний заповіт», «Рішення IV З'їзду ОУН», «До проблеми українського національно-визвольного руху» та інших. На публікацію цих праць Степана Бандеру підштовхнуло усвідомлення загрози повторення історії та бажання розвіяти розповсюджені історичні міфи.
Одна з ідей, актуальних для характеристики сучасного світвого порядку, яку сформулював Бандера, звучить так: «Деякі люди втратили зрозуміння того, що насправді діється в світі. Вони не розуміють, що головними рушіями всіх міжнародніх взаємин є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття та забезпечення собі життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту за досягнення можливо великої політичної, економічної, і мілітарної безпеки та могутности».
Перед убивством Степана Бандери було 8 спроб його знищити різними способами, різними агентами. Доволі часто ці спроби обривалися завдяки діяльності служби безпеки ОУН за кордоном.
15 жовтня 1959 року о 13:05 в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße) у Мюнхені знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута.
Під його керівництвом ухвалено розгорнуту програму ОУН, по суті – програму національно-визвольного руху.
За участю Шухевича проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, що мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР.
Було створено підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.
поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя»
поема «Мойсей»
повість «Захар Беркут»
драма «Украдене щастя»
«Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ – нацією, країна – державою».
«Ця стадія українського життя, в яку ми ввійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян...»
«Український народ належить до ...європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків..., а й самим складом народного характеру».
«Покоління, яких жде Україна тепер, повинні бути людьми діла реального, практичного – спеціалісти-адміністратори, фінансисти, економісти, знавці військового і морського діла, техніки...»
«Мусимо йти, бо спинити походу не можна»
«Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в цей момент: самостійність і незалежність нашого народу»